Про місто

Символіка
Історія
Книга пам’яті

з на
 
хостинг от freehost.com.ua

 Тиц сайта
Яндекс цитирования
bigmir)net TOP 100



2 Сторінка      1  2  3
 

Коли 15 липня 1918 року розпочався всеукраїнський страйк залізничників, застрайкували і волочиські залізничники. Велика залізнична магістраль була на довгий час паралізована.
Страйкарі захопили залізничний телеграф і встановили зв'язок із страйкуючими залізничниками Києва. Страйк набував тривалого характеру. Окупанти змушені були викликати машиністів паровозів з Німеччини та Польщі.
Страйкуючих волочиських залізничників підтримали селяни з сіл Авратина, Гальчинець, Єлизаветполя, Ожиговець, які 23 липня зі зброєю в руках виступили проти окупантів.
Але це повстання було жорстоко придушено.
У період з кінця 1918 до середини 1919 рокe Волочиськ окупували польські інтервенти.
Вони розстріляли залізничника Тернопільського, селянина Дуку та інших жителів.

У цей же час по річці Збруч було встановлено державний кордон між УРСР та Польщею.

На даній ділянці було організовано державну охорону кордону з працівників органів ВЧК-ОГПУ.

Одним з перших сюди був командирований працівник залізниці Гавриков Георгій Ісидорович.
За активну діяльність по охороні державного кордону Гавриков Г.І. у 1923 р. був нагороджений іменною зброєю (пістолет "Маузер").
Один з ветеранів-залізничників Волочиська П.О.Овсяніков у період громадянської війни був машиністом бронепоїзда "Олександр Невський", який курсував звідси до Києва.
На цьому бронепоїзді у свій час знаходився політвідділ 1-ої кінної армії С.М.Будьонного.

В музеї зберігається зразок єдиної трудової книжки залізничника, яка належала Овсянікову П.О., стаж якого почався у 1919 році.
Таку книжку видав народний комісаріат шляхів сполучення.
На протязі 20-30–х років залізнична станція для Волочиська була надзвичайно важливим соціально-економічним об’єктом. Зв’язуючи наш район з величезною країною, вона була запорукою його економічного і культурного розвитку. З давніх-давен більш розвиненими були ті населені пункти або цілі регіони, котрі знаходилися на головних шляхах сполучення або біля них, з невеликих поселень виростали в міста. Так як автотранспорт в 20-30-х роках у нашій країні був слабо розвинутий, то найважливішими шляхами сполучення були залізниці.
Волочиська залізнична станція була складним організмом, велика кількість людей обслуговувала колію, локомотиви, поїзди, депо, рампи, склади, пасажирський вокзал. Тут день і ніч вирувало життя. До вересня 1939року ст.Волочиськ була фактично тупиковою станцією на радянсько-польському кордоні, хоча за кордон пасажирські та вантажні поїзди відправлялися. Про масштаби діяльності залізничників свідчать такі дані: на станцію приймали два поїзди щодоби, на протязі року завантажували більше трьох тисяч залізничних вагонів. До Волочиська привозили промислове обладнання, сільськогосподарські машини, метал, вугілля, деревину, цемент, камінь, промислові товари для населення і багато іншого. З Волочиська відправляли зерно, овочі, худобу, свиней, овець, птицю, цукор, цеглу та іншу сільськогосподарську і промислову продукцію.
На станції знаходився відгодівельний пункт худоби, котру приганяли із колгоспів для здачі державі та перед завантаженням у залізничні вагони підгодовували. Восени і взимку на станцію з сіл прибувало по кілька десятків підвід з зерном для відправки на «Заготзерно», яке потім вантажили у вагони. У 1932 р. проклали залізничну вітку до цукрового заводу. На станції відбувалися також районні колгоспні базари.

У 1931 році ініціативна група залізничників приступила до будівництва пам’ятника В.І.Леніну. Коли у місто вступили німецькі окупанти в липні 1941 року залізничники зняли і заховали пам’ятник. А після звільнення території всього району від німецької навали у березні 1944, встановили його знову на місце, де він стоїть по сьогодні.

Будівництво пам’ятника В.І.Леніну. 1931 рік.
Пам’ятник В.І.Леніну

В 1934 році на залізничній станції діяла жіноча організація, на заняттях якої робітниці вивчали грамоту та слухали повідомлення з питань поточної політики. Вже тоді залізничники виходили на святкові демонстрації з власним духовим оркестром. У його складі було 18 чоловік. Це були працівники залізниці та солдати-прикордонники.
Залізничники мали свій клуб, у якому щовечора та у вихідні проводили дозвілля дорослі і діти, відбувалися театральні вистави художніх колективів. Жителі с.Фрідріхівки жалілися, що їх діти цілі вечори пропадають у більярдній, за шахами, шашками та іншими іграми у залах залізничного клубу.

Жіноча організація
Духовий оркестр

На станції була громадська лазня, якою завідувала Сухіна. Також тут була крамниця «Торгсину». Такі крамниці у 30-х роках відкривалися з метою одержання валюти від іноземців.
У нас немає даних про загальну кількість та прізвища всіх залізничників Волочиська, але якщо взяти до уваги, що у 1941р. 70 жінок очищували залізничну колію від снігових заметів, то можна допустити, що на залізниці Волочиська працювали кілька сотень людей. Начальниками станції були Ількевич, Гурин. Начальником залізничного депо був Снозік. У ті часи вийшов суворий закон - спізнення на роботу та прогул каралися присудженням строку примусової праці з відрахуванням 20% зарплати або позбавленням волі. За спізнення на роботу Снозік був засуджений до 8 місяців ув’язнення.
Посаду начальника сигналізації і централізації станції займав Згурський, головного кондуктора - Іваненко, старших стрілочників - Упалюк, І.Тимощук,
С.Рогачевський, стрілочників - Деркачук, Покришко, Налуцишин, К.Дука, Мельник. Чистильщиками паровозів були М.Пюрко, Т.Голумбйовський, В.Веретюк, вагарями - Казіс, Кафтанюк, Олійник, складачами вагонів - Гуцалюк, Я.Бараболя, сцепщиком - Черніченко, дорожнім майстром - Мартишевський, колійним майстром - Коломієць, машиністом паровоза - Овсянніков, складачем поїздів – Мельник. Відомо кілька прізвищ працівниць залізничної станції: Серкіз, Мерва ,Веретюк, Казіс, Овсяннікова.
З газетної статті Катаєва та Яковлева трохи більше дізнаємося про стрілочника Веретюка, який працював на залізниці ще з дореволюційних часів. В.Веретюк був ув’язнений за участь у страйках залізничників. У період "піку" репресій 1937 р. секретар парторганізації станції сфабрикував матеріали про "темне минуле" В.Веретюка. Секретар районного партійного комітету Колесніченко вніс пропозицію про виключення В.Веретюка з партії. Начальник залізничної станції, щоб себе застрахувати негайно підписує наказ про звільнення стрілочника з роботи і переселення його сім'ї взимку у приміщення зі значно гіршими житловими умовами. Але бюро обласного комітету КП/б/У розібралося у справі, поновило членство В.Веретюка у партії, а наклепник секретар парторганізації та секретар районного партійного комітету були "викриті як вороги народу".
У 1935 році посаду секретаря парторганізації залізничників займав Мудрецький, а у 1941р. - Шимчишин. Секретарем комсомольського комітету був Борболюк. У серпні 1932 р. районна газета писала, що спілка залізничників та комсомольський осередок організували 5-й масовий вихід на роботу до підшефного колгоспу ім. Леніна села Голохвасти.
Після возз’єднання Західної України з СРСР ст.Волочиськ стала транзитною, залізничники почали приймати набагато більше поїздів, у 1940 р. щодоби на станцію прибували 30-40 поїздів, набагато збільшився потік вантажів на ново приєднані землі та за кордон.

У період Великої Вітчизняної війни у Волочиську та Фрідріхівці діяли дві підпільні диверсійні групи. В одну з них входили працівники залізниці: М.В.Фузейн - керівник групи с.Фрідріхівка, його дружина та два малолітніх сини, а також залізничники М.Н.Мамчур, Т.Д.Добротвор, В.А.Попельський, В.С.Шимчишин. Між станціями Волочиськ - Війтівці в кінці 1942 року підпільники пустили під укіс німецький ешелон. Було знищено паровоз і 20 вагонів, вбито близько 200 солдатів та офіцерів. Також вони підірвали залізничну колію між станціями Волочиськ - Підволочиськ.

У перші повоєнні роки відремонтували і відбудували колії, пристанційні споруди, всі службові приміщення. А у 1950р. збудували нове приміщення вокзалу.

Залілничний вокзал

Протягом 50 – 70 років робітники залізничної станції з честю справлялися з поставленими завданнями. За перевиконання виробничих планів у 1965 – 1967 роках, відділення не раз присуджувало колективу Перехідний прапор. Успішно несли трудову вахту в ці роки бригади, що їх очолювали М.О.Божик, А.В.Войтович, В.Я.Гасюк, Г.С.Купчик. Прикладом у праці були вартові колії – чергові по переїзду А.П.Дузь, А.В.Колесникова, А.П.Рибак, які були удостоєні звання ударника комуністичної праці.


Станція Волочиськ… Як багато людських доль пов’язано з її історією. Ось прізвища людей, які присвятили все своє трудове життя Волочиській залізничній станції. Це: С.М.Лисенко, О.Вешко, Ф.Є.Олійник, В.Чеповик, І.І.Блінов, Ящишин, І.М.Лисенко, Г.Ф.Комаровський, Л.Устьян, В.С.Семенюк, А.П.Серкіз, П.Мартишевський, М.І.Шимчишин, В.А.Попельський, М.Н.Мамчур, В.Віннічук, В.Левінський, В.П.Дука, В.Стиран, М.І.Покотило, Л.С.ГуменюК, А.М.Ніжнік, А.С.Добротвор, С.В.Костюк, Віктор А.Шимчишин, Є.Жуковський, Кісіньовський, Є.Школьнік, М.Деркачук, Г.П.Атаманюк, Василь А.Шимчишин, А.В.Карлінський, Е.Дзигарський, Є.Палюх, С.Малащук, С.Магляк, М.К.Дузь, З.С.Федурков, П.С.Франков, А.Брезгін, А.П.Мартишевський, В.Д.Небельська – фельдшер амбулаторії з 1960 р.. До числа цих людей слід додати прізвище колишнього начальника станції Боднаря Богдана Михайловича, який працював на цьому посту з 22.02.1964р. по 10.031979 р. В цей період на станції панувала зразкова трудова дисципліна, в зразковому порядку утримувалась станційна територія, існувала постійна турбота про людей праці, неодноразово відзначались нагородами кращі працівники та весь колектив у цілому.

Ремонт залізничної колії

На посту

Залізничники тісно співпрацювали з колгоспами району, вчасно виконували розвантаження необхідного колгоспникам вантажу, забезпечували виконання заявок на відвантаження сільськогосподарської продукції. У 1968 році залізничники ст..Волочиськ і працівники об’єднання «Сільгосптехніка» прийняли сумісні зобов’язання по дальшому покращенню транспортного обслуговування хліборобів. За лютий – березень 1968 р. понад план було навантажено тисячу вагонів і вивантажено 120. Майже половина з них – сільськогосподарські вантажі. Високі зразки в роботі показали зміни чергових по станції В.А.Рощини, П.С.Гуменюка. Добре працювали, проявляючи творчу ініціативу, вагарі В.С.Семенюк, М.М.Деркач, складач потягів А.П.Мартишевський, крановики В.М.Костецький, О.М.Колодій, вантажний касир Г.О.Бойчук та інші. Повсякчас надавали допомогу колгоспам обліковець виробничої дільниці О.Г.Поплавський та старший вагар Г.Ф.Комаровський.
Станція Волочиськ – 10-й околоток. На ділянці Війтівці – Волочиськ вперше в Радянському Союзі був проложений безстиковий шлях залізниці на дерев’яних шпалах. Це була дослідна ділянка, яку називали «оксамитовий шлях». Утримували ділянку виключно у відмінному стані.
Із здобуттям незалежності перед нашою державою гостро постало питання розвитку залізничної мережі. Величезна спадщина, що залишилася, була громіздкою і не відповідала вимогам ринкового середовища. Аби управляти всім цим складним господарством, 14 грудня 1991 року Постановою Кабінету Міністрів України була створена Укрзалізниця – основний державний орган, покликаний не просто взяти на себе керівництво вітчизняним залізничним транспортом, але й направити його в потрібне русло.

Першотравнева демонстрація
2 Сторінка      1  2  3