Книга пам’яті полеглих за Україну

Кабінет медичної практики "Уровітал"
Каталог
Офіційно
Комунальні
підприємства
Подати показники лічильників
Розклад руху
Підприємцям
з на
 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
 
хостинг от freehost.com.ua
bigmir)net TOP 100

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42


Бій під Війтівцями.
23.07.2013
Сторінки історії

Автор: Микола Яковлєв. Волочиськ

Перші дні війни — гіркота і біль втрат та поразок. Трагедія радянських військових частин, які не могли зупинити навалу моторизованих, добре оснащених технікою і боєприпасами німецьких військ. Маючи досвід проведення бойових операцій в Європі, німці швидко просувалися вглиб нашої країни. Радянські війська відступали, втрачаючи на своєму шляху техніку, людей...

22 червня 1941 року 24-й механізований корпус та 45-а і 49-а танкові дивізії, що дислокувались в Проскурові, отримали наказ командуючого Київським Особливим військовим округом генерал-полковника М.П. Кирпоноса: здійснити план прикриття в районі Кременця і створити на вістрі німецького наступу контрударну групу для перелому ситуації...
Але, коли 2-го липня противник несподівано зайняв Тернопіль і склалася реальна загроза безперешкодного просування німців на Проскурів, командуючий фронтом розвернув 24-й механізований корпус, що був у той час на марші біля Ланівців, в напрямку Волочиська з метою зайняти Проскурівський укріпрайон на річці Збруч на рубежі Авратин-Волочиськ-Канівка.

Командир дивізії, полковник Саркисян Ашот Саркисович

Завданням корпусу було: не допустити прориву противника на Старокостянтинів, Проскурів. Командування корпусу не змогло підготувати оборону належним чином, бо через його бойові порядки відступали розбиті з'єднання 6-ї армії.
Відступ частин армії мав деморалізуючий вплив на особовий склад корпусу, 80% якого складали малонавчені новобранці весняного призову того року.
5-го липня мехкорпус залишив Волочиськ і до ранку 7-го липня вже прикривав відступ 26-ї армії на рубежі Купіль-Рябіївка-Війтівці.
45-та танкова і 216-а моторизована дивізії за наказом командира корпусом В.І. Чистяком повинні були в районі Війтовець утримати магістральний залізничний і шосейний вузли. Командир дивізії, полковник Ашот Саркісович Саркісян поставив завдання: 45-му, 647-му, 665-му мотострілецьким полкам затримати німецькі війська під Війтівцями якнайдовше.


командир 24-й механізованого корпусу генерал-майор Володимир Іванович Чістяков.

Полки, що зайняли оборону, були недостатньо оснащені. Не вистачало протитанкових гармат, набоїв, пального для танків. Та й самі танки Т-26 були старого зразка. Автотранспорту майже не було. Полки формувались восени 40-го — як стрілецькі, з недостатньою моторизацією та артилерійським забезпеченням, і як другорядні за комплектацією, маючи низький рівень бойової підготовки. Корпус за кількістю танків і бронемашин був найслабшим у Київському Особливому військовому окрузі і в цілому нездатним до серйозних бойових дій.

Спостерігаючи, як бійці окопуються, молодший сержант Яків Шрамченко подумав про те, що висока пшениця заважатиме їм вести прицільний вогонь. Не вірилось, що саме тут може відбутися справжній бій, саме тут, на дрімливо-спокійному полі, де повітря сповнене п'янким ароматом трав.

Ще тиждень-другий і розпочнеться косовиця... З цими думками Яків ішов вздовж косогору, пологий схил якого, перекочуючись хвилями, спадав до яскраво-зеленої смуги трав'янистого моріжка, виблискуючої на сонці річечки, берег якої із соковитою травою і кущами розгонисто охопив горбате поле, а потім на повороті зникав десь у вибалку.
Тут, на косогорі, мовчки окопувались червоноармійці. Окопи, вириті для стрільби з коліна, були майже готові. Чорною змійкою вони простягались від шосейної дороги через поле, у напрямку Сарнова, а з другої сторони — від дороги через поле майже до самого блок — поста залізничної колії станції Війтівці.

Солдати тільки сіли перепочити, як в цей час хтось із спостерігачів на всю горлянку заволав: "Повітря!.. Літаки противника!" — різноголосо покотилося вздовж окопів і там, унизу, де солдати приминали ногами стебла пшениці для зручності прицільної стрільби.
А літаки уже робили бойовий захід і бійці з острахом спостерігали за ними. Враз хтось з командирів скомандував: "Повітря! Лягай — Припинити рух!".

Ця команда була запізнілою, однак не зайвою. Червоноармійці, що приминали пшеницю до землі, одні кинулись до окопів, інші — залягли, де їх застала команда. Москвич Микола Шкілевич і узбек Абдулла джан Баратов встигли заскочити у найближчий окопчик, скоцюрбившись у ньому й повернувшись обличчям догори, стежили за літаками. Ведучий бомбардувальник першим зірвався у стрімке піке і з пронизливим ревом став падати прямо, як їм здавалось, на їхній окоп. І ніби важким пресом почав втискати їхні тіла в землю. Розміри літака зростали на очах. Його високе наростаюче виття ставало нестерпним. Вже було видно у гратчато-округлому вікні дві голови у чорних шоломах... Від черева літака відірвались кілька чорних предметів. Це ж бомби!...

командир 45 танковаї дивизії - генерал-майор Михайло Дмитрович Соломатін

Літак з димчато-жовтими крилами, на яких різко виділялись чорні хрести у білих трикутниках, вийшов з піке і шугонув угору. Довкола загуркотало з такою жахливою силою, що під солдатами здригнулась і задвигтіла земля, в окоп вдерся вихор чорного і смердючого тротилу, а слідом за вихором полетіла земля. За першим, ідучи в піке і виючи бомбами, падали інші літаки. Шрамченко, розуміючи те, що поряд із ним озброєні бійці, висунувшись з окопу, щосили крикнув: "Увага! Слухай мою команду!.. По літаку! Приціл три! Випередження один корпус! Залпом! Вогонь!". Залп не вийшов. Але вздовж косогору спочатку рідесенько, а потім дружніше, заторохкали постріли... Зататахкав десь один кулемет, а потім другий... Пікіруючий літак похапцем скинув бомби, вийшов з піке і звернувши вбік, набрав висоту. Від дороги докотилась інша команда: " Не стріляти! Припинити вогонь! Економити патрони!". Стрілянина послабшала, але не втихла. А бомби робили свою жахливу справу.

З'явились перші убиті й поранені. Долинув чийсь приглушений відстанню крик, від якого аж струсонуло: "Пристреліть! Браточки, добийте мене! Рідненькі, добийте!".
Над пшеничним полем з'явились наступні літаки, які, не долетівши до окопів, пішли у піке над будівлею лікарні, що стояла неподалік на іншому пагорбі. Дві бомби потрапили прямо в ціль — лікарню було зруйновано. Куски битої цегли долетіли аж до окопів. За мить вся будівля осіла уламками дерева, битої цегли і черепиці... З окопів і далі продовжували стріляти, та дотягнутись до літаків було не можливо. Вони зробили розворот, різко набрали висоту і взяли курс на захід, а над окопами більше не з'являлись. Тільки трійка літаків зависла над залізничною станцією і скинула на неї свій руйнівний вантаж. Після вибухів лічені хвилини сто¬яла цілковита тиша, така, що навіть віддалені і приглушені команди було чути з такою виразністю, яка тільки можлива в безгомінному полі. Потім на лінії оборони все заворушилося. Квапливо поглиблювались окопи і маскувались бруствери, прилаштовувались карабіни і кулемети, в ручні гранати вставлялись запали, заметушились біля поранених санітари. Танкісти в капонірах робили останні приготування. Шрамченко з двома солдатами взявся поглиблювати свою ячейку, як над бруствером почувся басовитий голос. Підняв голову і побачив старшину: — Товаришу молодший сержант, — стрибнувши в окоп, звернувся старшина, — а я вам медальйон вручив? — Який медальйон? — Ну, смертельний... На випадок, коли вб'ють. І старшина поліз в сумку. — Наказано всім роздати... Тільки не забудьте заповнити ярлик! положив у руку Якову та іншим солдатам невеличкі предмети. Яків розглядав ребристий пенальчик з чорної пластмаси, що опинився у його руці. Відкрив його. В медальйоні лежав згорнутий рулоном ярлик, в якому треба було написати дані про себе і адресу, на яку надішлють повідомлення «на випадок смерті». З холодною байдужістю він витягнув із сумки олівець і записав: «Шрамченко Яков Михайлович, деревня Шубино Новопокровского района Оренбургской области». Вклав ярлик у пенальчик і неквапливо заховав до кишені, взявся за лопатку... Раптом десь за окопом, посеред поля бабахнув снаряд, а за ним прогриміла ціла канонада. Вздовж окопів покотились команди: "До бою!.. Танки з фронту!".

генерал-фельдмаршал
Карл Рундштед

На роздоріжжі між Війтівцями і Кривачинцями Шрамченко побачив вихори куряви, звідки зблиснули спалахи. А потім, з цього вихору, як примари, з'явилися танки. Це були війська групи армій «Південь». Командуючий — генерал-фельдмаршал Карл Рундштед. Роз'їжджаючись із шосейної дороги праворуч і ліворуч, танки готувалися в бойовий порядок до атаки. З шлейфів пилюки, збитої гусеницями, роєм вилетіли мотоциклісти, а услід за ними висунулись бронетранспортери з піхотою. Розповзаючись в різні сторони, утворюючи величезну шеренгу і огинаючи флан¬ги, ця стальна і людська лавина ринула на окопи... Якову не хотілось вірити в неминучість бою. Було абсолютно ясно — не стримати червоноармійцям цей натиск, цю навалу, яка насувалась на них в хмарах куряви. І взагалі, все, що діялось, здавалося неправдою. Він не міг собі уявити такий безглуздий неочікуваний кінець...
Вогневий наліт був страшним і згубним. Мертві, пошматовані осколками тіла... Жахливі темні калюжі крові і людські крики, що лунали з усіх боків...

Всі були тут, в окопах. Подітись не було куди, скрізь відкрите пшеничне поле.
Командирам було складно організувати протидію німецькому наступу... У відповідь на залпи німецьких танків сухо стрільнули від дороги «сорокап'ятки». Скоро запалав один із танків противника. Бабахнули кілька разів з капонірів танки Т-26, але невдовзі.їх накрив прицільним вогнем противник...
А фашистські шеренги безупинно наближались. Вже добре було видно постаті німецьких солдатів. З окопів дружньо по них ударили з карабінів та кулеметів. Шеренги ворога поріділи, проте не зупинялись, їх танки були вже біля окопів...
Вступаючи у двобій з фашистами, червоноармійці опинились на тому відтинку поля, де те, що відбувалось, було останнім у їхньому житті. Приголомшений Яків Шрамченко відчув усю трагічність того, що відбувалось. Тут, на цьому косогорі, у високій пшениці має скінчитися все... Ось уже впали два його товариші-кулеметники. Із сусідньої ячейки Микола Шкілевич, вкинувши у німецьку групу солдатів гранату, замахнувся другою і осунувся в окоп, скошений автоматною чергою. Граната не вибухнула. Вставивши наступного диска в кулемет, Шрамченко випустив по німцях одну чергу, як праве плече обпекло вогнем і рука безсило звисла. Більше стріляти він не міг. Висунувшись з окопа, пересилюючи нестерпний біль, поповз до того зеленого бережка, зарослого кущами і травою, але на межі між полем і долиною його наздогнав німецький танк...

Він вже не бачив і не чув, як танки ганялися по полю за червоноармійцями, як «прасували» окопи, а німецькі солдати добивали поранених і помираючих...
Очима молодшого сержанта Якова Шрамченка я намагався якомога правдивіше відтворити усю трагічність бою під Війтівцями, що відбувся
7 липня 1941 року і який був майже типовим боєм для перших днів війни. Радянські стрілецькі полки не мали змоги протистояти німецьким танкам і моторизованим частинам. Сили були надто нерівними...
Про наслідки цього бою та жахливу смерть, яку прийняли червоноармійці, мені стало відомо з розповідей мого батька та односельчан, які займались похованням загиблих у бою. Давно це було, але в моїй пам'яті збереглися розповіді про ці трагічні події...

Стояв спекотний липень. Чотири дні селяни, одягнувши протигази чи обв'язавши обличчя хустками, зносили на носилках і стягали ме¬талевими гаками загиблих бійців в капоніри та окопи, які й ставали для них могилами.
Як згодом стало відомо, на полі бою було поховано близько 700 солдатів і офіцерів...
Нещодавно пошуковцями третього відділення імені Василя Стуса організації «Меморіал» було віднайдено прах чотирьох червоноармійців. Імена двох були встановлені за медальйонами. Солдати, що пропали безвісти, через 72 роки «повернулись» додому.
Вирішується питання про їх перезахоронения.



1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42




7 Континент, Волочиськ

7 Континент, Волочиськ


Лазерна епіляція

Погода на тиждень
• перейти на rp5